Описание
Моє місто - рідне і барвисте,
Та чи може, бачити то кожен?
Серця хистом, відчувати чисто,
Ложе світла, струм відтворить схоже...
Схоже на чарівний день, тонких пісень,
Що маленька дівчина співа, колом голова,
Веснянками лишень, немов би із кишень,
По щічках залива, невже то не дива?
Моє місто - загадка туристів,
Та чи треба, так от, просто неба,
Тихо сісти і до хмарок чистих,
Всього себе, в біло-синій гребінь.
Та лиш хитрим, чорним, темним вітром,
Рідне місто поросло, вже не як тоді було,
Коли Дмитрик, сопельки підітре,
Бо несло, в повітрі джерело...
Джерело комах, квітки по очах,
Зеленіло поле, бігав, мовби кролик,
Вилізли на дах, десь у серці страх,
Але справжня воля, крилась у тополі,
Що понад шосе, зелень принесе,
І не чути жодного авто, чоловік в пальто,
Молоке везе, колесом трясе,
Впав понад кустом, велосипед пластом...
Дядько той піднявся, лиха не цурався,
І поїхав вздовж стежини, мов до рідної дівчини,
За кермо міцно тримався і на світ не ображався,
Пахло листям горобини, в серці щастя України...
Ой дитинство ти мале! Загадковий спів лелек,
Долоня розміром зі сливку, босоніж під тепленьку зливку,
До села купив білет, коло хати у намет,
"Кобзаря" віршів уривки, а опівніч у домівку.
Багато таємниць згадав, коли в думках своїх блукав,
Але вже руки - міцні крила, повиступали сині жила,
Дорослим я недавно став і гімн у грудях проспівав,
Мене бажання лиш накрило, щоби у мирі людство жило!
І голос, що заповнив груди, почули рідні мені люди,
Він плескався свободою крізь будні, змішавши квітні через грудні,
Я думав, а що далі буде? Правда губилась, мов Бермуди,
І серце молотило грудям! Кому вже вірити, коли не людям?
Коли з дитинства ще самого, їх слово - золотеє слово,
А як дорослішати став, то зради гіркої пізнав,
Не виховали ті дурного, відвідав світу він сумного,
На ноги битий знову став і бій за чесність розпочав!
Українське серце - то є щире серце,
Його лагідності вистачить на всіх, хто по-справжньому любов беріг,
Цей кришталь не б'ється, коли пісня ллється,
Ліг би і затих, коло материнських ніг.
Грайся прапор в кожному вікні, в синьо-жовтому чарівному сукні,
Хай литаври оспівають славу, гетьманську тверду, тяжку булаву!
Пройшли дні, жахливі і сумні,
Наше право - непохитне право!
Бався миле немовля - українська це земля!
Ти лети могутній вітер - в українському повітрі,
Бігай по лугах теля, українські крізь поля!
Вчіть Шевченка, любі діти - українські юні квіти!
Моє місто - може рідне і барвисте,
Та я серцем лину, в золоту долину!
Там де вітер свистом, в полі колосистім,
Кличу я єдину - ЛЮБУ УКРАЇНУ!!!
